Попри свою люб'язність, господарі часто залишаються нам усе-таки трохи чужими. Інша річ, коли вирушаємо у гості до братів... Як і багато інших українців, я дуже чекав на цю мандрівку. І не розчарувався.
Важко пояснити раціонально, чому на наших співвітчизників у Грузії чекають з особливою радістю. Вочевидь, річ не у спільній «відсидці» в російсько-радянській буцегарні чи товщині гаманця сучасних українських туристів. Пояснення цього феномену лежить десь у сакральній площині. Нічого дивного немає в тому, що, розкидавши такі близькі за духом народи по різні боки від Чорного моря, Всевишній заповів їм частіше бачити одне одного.
... Після того як я з млосним передчуттям зустрічі вихилив келих «Кіндзмараулі», в ілюмінаторі з'явились гори, їхні засніжені шапки виринали одна за одною в прогалинах між купкуватими хмарами. Згодом вершини скінчились і за нами побігла нестримна смуга дороги. Змучившись змагатися з нею, лайнер пірнув у хмари і виринув над тбіліськими передмістями, розділеними ще каламутною після дощу Курою (насправді грузини називають річку Мктварі). Рясні багатоповерхівки поступилися самотній телевізійній вежі, що височіла над старовиною забудовою, церквами й урвистим берегом.
Увечері вежа весело блимала яскравими вогнями, місто гуло радісно збудженим людським галасом і клаксонами. Невдовзі запанував той самий незрівнянний поліфонічний спів грузинів. Скінчився день святого Георгія і охочі до гарного застілля грузини не шкодували ні вина, ні горла...
На ранок я прокинувся з гудінням у, здавалося, квадратній голові, що згадувала свято Георгія і нескінченні глеки вина незлим спраглим словом. Трохи реанімований пляшкою "Боржомі", вирушив у поїздку на північ - уздовж стрімкої та крутосхилої долини Арагві.
Дорогу раз по раз перетинали гнані пастухами отари овець і поодинокі флегматичні корови. За годину річка Арагві перетворилась на фантастичної краси озеро, у верхів'ях якого гордо вивищується фортечний комплекс Ананурі. Збудований він у XVII столітті, тож має юнацький, за грузинськими мірками, вік. Але від того є не менш грізним і величним. А далі знову в гори, вище і вище - до самого Кавказького хребта й незрівнянної церкви Гергеті Триніті (XIV століття), що ніби продовжує своїм загадковим контуром вершину гори.
Наступного дня вдалося повалятися на дивані Сталіна в однойменному персональному музеї та попити "Боржомі" вже просто з бювету. Але на тому все скінчилося, бо карпатської сили та наполегливості дощі розігнали всіх по готелях.
Уранці, ще раз подивувавшись подібності міста Боржомі до нашої Яремчі та ствердившись у братерських почуттях, подалися в бік моря, до сонячної Аджарії, чайних плантацій, цитрусових садів і надзвичайно теплих хвиль (кажуть, батумські води найтепліші на все Чорномор'я). У пошуках фортеці Гоніо-Апсар, згадуваної ще в міфі про аргонавтів, наблизилися впритул до турецького кордону - моя оптика дала змогу зафільмувати ревних прихожан, що поспішали на молитву до узбережної мечеті. Опісля тропічно-субтропічних колекцій Батумського ботанічного саду та вистави співучих фонтанів настав час шашлику, хінкалі та чудового аджарського хачапурі - кулінарного дива, схожого за формою на давні колхідські човни. І вино, вино, вино... В Аджарії панує солодкувате "Аладастурі" - густе і тягуче, мов нектар (не дивно, що називають його не червоним, а чорним).
Уздовж дороги до Кобулеті чергувалися стрункі евкаліпти та пальми. Біля самісінького моря австралійські зайди поступились автентичним соснам, перетворивши субтропічне узбережжя на справжню Балтику - прохолодну, спокійну і вальяжну. Поруч - унікальні магнітні піски Урекі, чорні, як наші чорноземи, скраплені черепашками та облямовані шипучою морською піною.
Насолодившись грузинським Заходом, вертаємо углиб континенту зеленими долинами Гурії та Імеретії. Зупиняємося в Кутаїсі, аби попоїсти вже звичного шашлику, соковитих хінкалі та чехітми - напрочуд смачного супу на кислому молоці. Мандруємо мальовничою набережною Ріоні з висячими над прірвою балконами кумедних одноповерхівок. Звивчасті вулички Старого міста виходять до величезного храму Баграта (XI століття) - однієї з чотирьох грузинських святинь, занесених до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Попри руйнації, спричинені у позаминулому столітті потужним землетрусом, храм не втратив краси, а, здається, навпаки - набув величі сивого ветерана.
Продовжуємо подорож оглядом монастирського комплексу Гелаті (XII століття) - справжнього архітектурного дива! Стіни вражають розписами, фігурним різьбленням і карбованими в камені віршами. Заклопотано сновигають ченці, зодягнені у яскраво-зелені хітони, дзюрчить вода монастирського джерела, співають птахи в довколишньому лісі. Аж ось тишу розтинає раптовий удар дзвона, полохає птахів.
Ми перериваємо дзюрчання води своїми спраглими ковтками і, попрощавшись із Гелаті, рушаємо до монастиря Моцамето, захованого на верхівці лісистого пагорба. Тут усе дихає спокоєм: невеличка церковця в затінку дерев, усміхнені ченці в тому-таки незвичному зеленому одязі, припнуте біля квітника маленьке ягня, що діловито скубе траву...
Далі їдемо відкривати стародавню столицю Мцхету із її неповторними храмами Светіцховелі (Животворний Стовп) і Джварі (Святий Хрест). Светіцховелі побудований ще в XI столітті, це один із найбільших храмів Грузії та місце поховання багатьох грузинських монархів. Церкву Джварі (V-VІ століття) видно звідусіль. Вона стоїть на скелястій вершині над фантастичної краси долинами Арагві та Кури, що саме тут зливаються в одну потужну річку. Спуск асфальтованим серпантином скоріше нагадував затяжний штопор - схили такі круті, що грузини вирішили прокласти дві окремі дороги - одну на підйом, а іншу на спуск.
Від Мцхети десять хвилин їзди до Тбілісі. До міста, в якого під вечір відкривається друге дихання. Міста, що ілюмінує, тостує, співає, але на ранок прокидається тверезим і охайним, готовим кожен свій день перетворити на свято.
Наостанок ми вирішили з'їздити до винного серця Грузії - Кахетії, чия Апазанська долина має ледь не ідеальні умови для виготовлення добірного вина. На придорожніх стовпчиках з'являлись і зникали майже рідні назви: Мукузані, Цинандалі, Телаві... Знайомі вони переважно з етикеток на пляшках омріяних вин. Попри свято (12 травня у Грузії - день святого Андрія, і багато крамниць можуть просто не працювати), слова "наші українські гості" відчиняли перед нами будь-які двері. Нас навіть впустили до церкви Алаверди (XI століття) перед самим носом Міхеіла Саакашвілі: охорона вже виструнчилась, сприйнявши гудіння нашого автобуса як наближення президентського ескорту. Те ж саме у винних погребах Цинандалі - не щодня доводиться зменшити розмаїття президентського столу на кілька пляшчин "Хванчкари" або "Ахашені".
Довівши практичні знання грузинських вин до енциклопедичної повноти, а вигук "гаумарджос!" ("будьмо!") до автоматизму, ми поспішили оглянути Грузію в мініатюрі. Благо, Тбіліський етнографічний музей був поблизу і надав таку можливість. Але чи то денна спека відгукнулася надвечір тотальною втомою, чи то винні підвали підкосили ноги - до сванетської башти, схованої, як і належить усьому високогірному, у верхній частині музею, діставалися ми вже не пішки, а на колесах. Поблизу - Черепашаче озеро, звідки Тбілісі видно, мов на долоні. Тут же, майже поруч - вогні стадіону. Газоном бігали крихітні футболісти тбіліського "Динамо".
І здалося на мить, що ми вдома, на рідних дніпровських схилах, і не було ані двогодинного перельоту, ані засніжених гір далеко внизу, а тільки келих "Кіндзмараулі" в гостях у братів...
ЇДЬ І ЖИВИ
Дорога. На сьогодні існує лише два варіанти доїзду, не рахуючи екстремальних, - повітрям і морем. Якщо маєте зайвих кілька діб, бажаєте дістати круїзні враження і трохи заощадити, сідайте в Іллічівську на пором до Батумі. В іншому разі на вас чекає прямий авіарейс до Тбілісі або того ж Батумі. Місцеві туристичні функціонери запевняють, що потік гостей бурхливо зростає, тож надалі вартість авіаквитків рухатиметься не вгору, а донизу.
Готелі. Ціни на проживання дуже різні, номер за 100 доларів може виявитись нічим не кращим за втричі дешевший. Але низька вартість за зовнішньої презентабельності часто свідчить про "підводне каміння": несправний змішувач, старе ліжко... Якщо вас задовольнив зовнішній вигляд готелю, його розташування та ціни, рекомендуємо перед поселенням оглянути номер.
ГОЛОВНА ПОКУПКА
Вино. Для вжитку на місці краще замовляти домашнє вино на розлив - маєте змогу покуштувати і замовити ще. Самі грузини визнають, що у пляшках часто підсовують фальсифікат. Для безмитного ввезення/вивезення дозволено лише 2 літри вина, але правило не розповсюджується на колекційні напої в глеках. В аеропорту один мій колега дуже довго пояснював митникам, що глек колекційний...
До речі, про гроші. Грошова одиниця Грузії - ларі. За 10 USD дають 18 GEL. Валюту обмінюють у банках та численних спеціальних пунктах. Неодмінно перевірте гроші, не відходячи від каси. Те ж саме радимо робити зі здачею в магазинах.
