Відпустка ще недосяжна, а вам так хочеться перервати ланцюжок буднів і зробити яскравими хоча б вихідні? Зверніть свій погляд на найближчий закордон: півтори години - й ви в Будапешті.
Якщо ви захопитесь славнозвісними угорськими винами, то "видихатимете" потім важкувато. А якщо віддасте належне його культурній атмосфері, то не один місяць матимете приємні спогади. Ми зробили в Будапешті лише два подихи - суботній та недільний - і свої враження ледве вмістили у статтю.
П'ятниця, вечір
Позакидавши валізи до готелю, ми поспішили насолодитися першим вечором у незнайомому місті. Вирушаємо на прогулянку екскурсійним корабликом по Дунаю. Темне небо, темна вода, темні обриси дерев контрастують із теплими вогнями набережної та жовтуватими плямами трамвайних вікон. Підсвічені імпозантні особняки, храми, Королівський палац, Парламент нагадують коштовності, викладені на чорному оксамиті ночі. Мости дарують свої вогники бурхливій весняній річці. Келих шампанського у руці, урочиста музика Брамса...
Година гойдання на хвилях пролетіла непомітно, і ми подалися гуляти охайними привітними вуличками Пешту, часом навіть не здогадуючись, де ми є і що бачимо.
Субота
Рано вранці рушили на оглядини столиці. Місць, звідки відкриваються чудові панорами, тут вистачає. Починати з них радимо всім: оглянувши місцевість, легше зорієнтуватись і визначити подальші маршрути.
Від площі Москва (єдине нагадування соціалістичних часів) на Будайську Фортечну гору ходить спеціальний автобусик, легший за своїх звичайних братів, адже вся гора пронизана печерами. Дорога дуже мальовнича, а вінець її - мереживні вежі храму Матяша. Собор був присвячений Діві Марії, але бльше відомий під ім'ям цього найшанованішого угорського короля, який двічі тут вінчався.
Турки у XVII столітті, певно, теж оцінили красу споруди і не зруйнували її, а лише замалювали фрески й перетворили церкву на мечеть. На зорі XIX століття, після перебудови, споруда стала взірцем неоготики. Нині тут і правлять, і вінчають, і можна послухати класичну або духовну музику, оглянути виставку церковного мистецтва. Мені чомусь запали в душу кольори інтер'єру - вохра, теракота, колір сушених фіалок - водночас і тьмяні, й дуже теплі. Шляхетних обрисів склепіння. Вицвілі від часу знамена. Дрібні яскраві вітражі...
Неподалік від собору нам показали частину давньої стіни, яка лишилась від монастиря домініканців. Обитель чудернацьким чином "умонтована" в готель "Хілтон". У дворику просто перед стіною влаштовуються вистави й концерти. Акустика чудова - я пересвідчилася, підхопивши за нашим гідом, пані Емілією: "Всюди буйно квітне черемшина...".
Розташований поруч Рибальський бастіон нагадав мені ілюстрацію до казки. Ця неороманська споруда на залишках середньовічної фортеці "обороняє" собор Матяша з боку Дунаю. Насправді захисної функції бастіон ніколи не виконував, а назву таку отримав, бо в середні віки на його місці був рибний базар. Сім різних веж будівлі, сполучених переходами, арками, галереями - це водночас і оглядовий майданчик, і місце романтичних побачень.
Смерком уся прилегла площа стає ще казковішою у світлі вечірніх вогнів; ліхтарі висвітлюють білокам'яні доріжки... Повернувшись сюди увечері, ми повсідалися на бастіоні й просто дивилися на собор Матяша. Не зчулись, як згасла ілюмінація. Прийшли і наступного вечора - й теж просто сиділи, проймалися духом...
Удень поблукали вузькими вуличками старої Буди, а потім спрямували свої кроки до Королівського палацу. Дивлячись на його легкі пишні оздоби, якось не вірили, що ця споруда аж 700 років була резиденцією угорських монархів. Нині тут розмістилися Національна галерея, історичний музей, музей сучасного мистецтва, Національна бібліотека... Детально їх оглянемо іншим разом. Вікенд так вікенд!
Чи не найкрасивіша панорама відкрилася з гори Геллерт, трохи нижче по Дунаю. Біля підніжжя - однойменний фешенебельний готель та купальні. Колись тут пролягав шлях хрестоносців, у XVII столітті на горі стояла турецька фортеця, а майже століття тому відкрили відому всій Європі астрономічну обсерваторію.
Якщо поквапитися з оглядинами, то саме в суботу (а також ще у середу) можна потрапити на екскурсію до Парламенту. 365 візерункових веж роблять найбільшу і найурочистішу будівлю Угорщини просто-таки невагомою. На час будівництва, а це межа ХІХ-ХХ століть, споруда вже мала першу в Європі систему центрального опалення. Червоно-золотавий інтер'єр Парламенту чудово доповнюють зібрання картин і скульптур. А головний скарб тут - національні реліквії, серед них і Свята корона, якою в 1000 році Папа коронував засновника Угорської держави Іштвана І.
Добре натомивши ніженьки вдень, ми вирішили увечері відпочити у царстві Мельпомени. Тим паче, що вибирати є з чого: 70 театрів, 53 концертні зали, Національна опера, що за красою змагається з Віденською... Ми ж рушили до Палацу мистецтв дивитися сучасний балет на музику Бартока. Причому будівля мистецької оази теж виявилася сучасною, зі скляними й дзеркальними стінами, див-ними як для театру люстрами... Новітній підхід ще й у тому, що квитки можна зарезервувати по телефону або Інтернету, а середній вік обслуги - років 25. Одне слово, наші очікування від перформенсу теж виправдалися, хоча враження словам ніяк не піддаються.
Неділя
Ласкаві промінчики наступного ранку застали нас на подвір'ї чудернацького замку з химерною назвою "Вайдахуняд" у парку на острові Семені. Тут у єдиний ансамбль зібрані копії кількох відомих споруд з історичної території Угорщини. Розмаїття стилів здалося на диво органічним. На відміну від того, що в замку розташований Музей сільського господарства...
Неохоче лишивши позаду замкову браму, ми опинилися в купальні "Сечені", одній із найбільших у Європі. Багатством скульптур, фонтанів, ліплення, вітражів вона швидше скидається на королівську резиденцію. Домінують два життєрадісні кольори: яскраво-жовтий - будівель, лазуровий - басейнів. Усього місць для плюскотіння аж п'ятнадцять: З відкриті й 12 критих. Найрізноманітніші насолоди для тіла здатні затримати відвідувача надовго, але ми швиденько втекли від цих спокус далі пізнавати Будапешт.
Пошуки духовного відновлення привели до сусідньої площі Героїв, де бронзові діячі розповідають історію угорських земель. Поруч, в образотворчому музеї, можна потонути в найбільшому угорському зібранні світових шедеврів. Від затримки нас урятувала заїжджа виставка Ель Греко, Веласкеса та Гойї.
Наступним епізодом став особливий будапештський атракціон для туристів - поїздка старою підземкою, першою у континентальній Європі. Це метро (є ще й інше, звичніше для нас) таке неглибоке, що з перону можна побачити "верхній" світ. Вагончики маленькі, станції "антикварні"...
Стукіт коліс супроводив нас до центральної частини Пєшту. Саме тут нам стали у пригоді "вузлики на пам'ять", зроблені під час панорамних оглядин. І, взявши прискорений темп, ми заповзялися остаточно "прикінчити" свій вікенд. Окинули розмаїття пештських дахів із вежі базиліки святого Іштвана, побачили найбільшу на континенті синагогу, славнозвісну будапештську Оперу, схожий на музей Західний вокзал, "поштову ощадну касу" в унікальному стилі угорської сецесії, неперевершену будівлю музею прикладного мистецтва... Доля вікендників - архітектура.
А ще - атмосфера міста. Фешенебельною вулицею Ваци прогулюватися треба повагом, роздивляючись старовинні балкончики, барельєфи, вивіски та вітрини модних магазинів. На площі Верешмарті ми пригостилися смаженими угорськими ковбасками просто неба та поласували тістечками в буржуазно-розкішній кондитерський "Жербо". А поруч розгорталося дійство Весняного музичного фестивалю. Отак, слухаючи ненав'язливий джаз і попиваючи ароматну каву, ми й зажурилися: маленька мандрівка добігала кінця...
Понеділок, ранок
Містом розливається аромат свіжої випічки. Городяни поспішають на роботу, кидаючи погляди на нечисленних туристів. У будівлі центрального ринку (до речі, робота майстерні Ейфеля) прицінюються покупці, очманілі від всюдисущого тістечкового духу...
Сувеніри придбані, останні форинти витрачені на такі звабливі перепічки. Уже сидячи в літаку, вдихаю їхній запах і розумію: це останнє моє враження про Будапешт. Втім, я ще приїду подихати цим містом.
